Key points are not available for this paper at this time.
В практичній філософії Імануеля Канта етична проблематика займає центральне місце.Водночас, саму етику Кант розглядає водночас у двох ракурсах -під кутом зору моральної філософії та з онтологічного погляду.Адже моральна позиція -це завжди також позиція, позиціонування себе у соціумі.Моральний розум виявляє себе ситуйованим у певних моральних традиціях, щодо яких він має здійснити власну критичну рефлексію і визначитися: приймати їх чи намагатися торувати власний, новий шлях у прагненні зберегти і утвердити моральність.Таким чином, моральність (етос) постає водночас як звичаєвість та як рефлексія розуму.Саме у полі концептуальної напруги між цими двома полюсами виникає практична філософія ще у античну добу.Своє класичне завдання вона отримує ще у етиці Аристотеля, а згодом його реанімують і переосмислюють Кристіан Томазіус та Кристіан Вольф, які, власне, і надихають Канта на перегляд засад метафізики під кутом зору переосмислення завдань етики як ядра практичної філософії.У статті окреслюються нові кантівські контури етосу, значущого не тільки і не стільки для етики, як це вважалося раніше, але й для моральності, звичаєвості, стосовно онтологічних засад практичної філософії і метафізики.Від жорсткого ригоризму категоричного імперативу Кант змістив увагу на пошук умов, які уможливлюють дійсність, а по суті дієвість, реальність морального досвіду свідомості.Звичаєвість (Sittlichkeit) не покривається поняттям моралі, бо окрім неї в рівній мірі охоплює ще й правові засади єдиного в своїй основі досвіду.Пізній Кант ставить питання про дві складові єдиного начала в культурному й соціальному житті, й таким началом є Sittlchkeit.Їх співвідношення нагадує взаємодію двох базових форм чуттєвого досвіду, простору та часу, де простір постає у вигляді зовнішньої, а час внутрішньої форми.За аналогією право виглядає зовнішньою формою здійснення свободи
Anatolii Loy (Sat,) studied this question.