Key points are not available for this paper at this time.
Економічна резильєнтність набула статусу однієї з ключових категорій сучасної економічної науки у зв’язку зі зростанням частоти та глибини зовнішніх шоків, зокрема фінансових криз, пандемій і воєнних конфліктів. Традиційні підходи до трактування резильєнтності здебільшого зосереджуються на здатності економічних систем повертатися до докризисного стану після шоку. Дослідження присвячено обгрунтуванню концепту «резильєнтності без відновлення» (resilience without recovery), який передбачає здатність економіки забезпечувати стабільне функціонування й довгострокову стійкість без повернення до докризисної структури. Проведено теоретичне узагальнення підходів до визначення економічної резильєнтності, порівняльний аналіз міжнародних кейсів реагування на масштабні шоки і систематизацію стратегій післякризового розвитку: від трансформаційних моделей до консервації попередньої економічної структури. Проаналізовано роль міжнародної допомоги як чинника, що може як посилювати, так і обмежувати трансформаційні процеси. Результати дослідження свідчать, що для економік, які зазнають тривалих і системних шоків, стратегія структурної адаптації та трансформації може бути більш ефективною з погляду довгострокової стійкості, ніж класичне відновлення докризисного стану. Для України, зокрема для регіонів, постраждалих унаслідок війни, запропонований підхід створює аналітичне підґрунтя для формування політики відновлення, орієнтованої не на відтворення попередніх моделей розвитку, а на трансформацію економічної структури та використання нових джерел зростання.
Погорелов et al. (Mon,) studied this question.