Дискурс П’єси У Ракурсі Теорії Конверсаційного Аналізу (На Матеріалі Творів Британських Драматургів Хх Ст.)

У статті розглядаються тексти драм британських драматургів ХХ ст. крізь призму методології конверсаційного аналізу (КА). Конверсаційний аналіз – це відносно нова течія прагматики і соціолінгвістики, яка досліджує особливості мовленнєвої інтеракції: структуру і формальні властивості мовлення, що допомагають співрозмовникам тлумачити поведінку одне одного, мовні засоби на емпіричному рівні, які впорядковують і контролюють послідовність висловлювань мовців. КА розвинувся з теорій соціального впорядкування етнометодології Г. Гарфінкеля. Засновниками нового методу дослідження діалогу (полілогу) стали соціологи і лінгвісти Г. Сакс, Е.А. Щеглов і Г. Джефферсон. Основним методичним принципом конверсаційного аналізу є збір і фіксація матеріалу у ситуаціях реального спілкування переважно у побутовій сфері. У результаті обробки емпіричних даних був вироблений категоріальний апарат КА: комунікативні ходи, репарації, співпадіння, секвенції, суміжні пари, преференції. Базовим елементом організації розмови є комунікативні ходи – упорядковані висловлювання, обов’язковою для яких є зміна мовців; ходи характеризуються наявністю структурного та алокативного компонентів. Перший визначає обсяг і форму висловлювання, другий – механізм вибору наступного мовця. Послідовність висловлювань у розмові встановлюється за правилами, згідно з якими поточний мовець вибирає наступного, про що сигналізує у релевантній точці переходу за допомогою одного або кількох лінгвістичних, паралінгвістичних чи невербальних засобів, або інший учасник бесіди починає говорити самостійно; за відсутності самовисування поточний мовець може продовжити говорити. Межі КА як методу дослідження дискурсу поступово розширюються. Конверсаціоналісти починають вивчати не лише живу розмову у реальному (побутовому чи інституційному) середовищі, а й письмові тексти, що певним чином її відображають, ті, у яких міститься пряме звертання до співрозмовника чи аудиторії, які репрезентують систему комунікативних ходів за участю більше ніж одного співрозмовника. Такий метод дослідження може бути застосовано під час аналізу організації дискурсу драматичних творів. Драматичний текст будується переважно за принципом обміну репліками між персонажами, і саме інтеракція є глобальним засобом не лише характеристики героїв, а й розвитку дії, а також засобом вираження ідеї твору. Саме це зумовлює доцільність застосування КА, який може слугувати інструментом розкриття характерів персонажів, їхніх соціальних ролей, статусу і ступеня близькості у стосунках, під час дослідження драматичних творів.