Retrospective study of rabies epidemiology in Ukraine (1950-2019)

Протягом багатьох десятирічь територія України залишалася ендемічною щодо сказу. У певні історичні періоди епізоотичний процес сказу розвивався із почерговим включенням різних видів тварин у ролі джерела та резервуару для вірусу, що цікавило багатьох вчених. Тому метою нашої роботи було зібрати достовірні архівні дані в хронологічному порядку щодо поширення сказу як серед тварин, так і серед людей та провести ретроспективний аналіз епізоотичної ситуації зі сказу починаючи з 1950 року на території України. Провівши ретельний збір архівних даних ми виявили, що за останні 70 років джерела збудника сказу змінювались від домашніх м’ясоїдних до диких і навпаки з трьома основними піками епізоотій. Перший і найбільший за весь досліджуваний період пік був зафіксований в 1951 році (3 724 випадки) і спричинений поширенням сказу виключно через собак. Другий пік з меншою летальністю зафіксували в 1979 році (1 594 випадки), коли домінуюча роль у поширенні сказу перейшла до лисиць, і, нарешті, третій пік в 2007 році (2 932 випадки) був спровокований поєднанням у ролі джерела збудника лисиць, собак і котів. Враховуючи значні піки і спади та різний ступінь участі домашніх і диких тварин у розповсюдженні збудника сказу, ми встановили п’ять історично важливих етапів розвитку епізоотичного процесу: етап «міського» або «собачого» сказу (1950–1959 рр.), відносної стабільності (1960– 1969 рр.), «сильватичного » або «лисячого» сказу (1970–1990 рр.), відносного благополуччя (1991–1999 рр.) та експансії (2000– 2019 рр.). На етапі «міського» сказу показовим була участь собак у ролі джерела і резервуару вірусу, у цьому разі, в епізоотичному аспекті, собаки становили 54,3 % від усіх хворих тварин, коти – 1,58 %, а дикі (вовки, єнотоподібні собаки, єноти, куниці, шакали, рисі) – лише 0,05 %. Домашні тварини (ВРХ, ДРХ, свині та коні) становили інші 44,07 %, але були лише жертвами нападів і не забезпечували передачу вірусу сказу. В епідемічному значенні собаки в 89 % були джерелом сказу для людей. Етап «відносної стабільності» ознаменувався згасанням епізоотії по всій Україні і зниженням летальності до 140 голів за рік. Етап «сильватичного» або «лисячого» сказу визначався залученням в епізоотичний процес нового виду тварин – рудої лисиці. У цьому випадку частка диких упродовж етапу становила 33,9 %, котів – 17,7 %, а собак – 12 %. В епідемічному значенні основними джерелами сказу для людей були в 46,5 % – лисиці, в 34,2 % – коти, та в 11,8 % – собаки. Етап «відносного благополуччя» відзначився повторним спадом епізоотії і зростанням ролі собак та котів у епізоотичному процесі. Останній етап «експансії» мав місце на тлі зростаючої чисельності популяції та захворюваності домашніх м’ясоїдних до 44,6 % і лисиць до 36,5 %, що сприяло максимальному розповсюдженню вірусу і становить актуальну проблему сьогодення. Таким чином, якщо в період «міського сказу» вакцинація собак разом з регулюванням чисельності цих тварин дозволила знизити випадки сказу в 26 разів протягом 15 років, то в наш час регулювання чисельності лисиць і домашніх м’ясоїдних у поєднанні з пероральною вакцинацією диких та з парентеральною вакцинацією домашніх тварин, нажаль, не дає видимих результатів, тому на сьогодні вкрай необхідно не просто посилити якість антирабічних заходів, а й збільшити їх кількість, щоб охопити всі три основних джерела збудника сказу.