Імперії та національні держави в минулому, теперішньому і майбутньому: російсько-українська війна та дискусії про деколонізацію східноевропейських студій

В есеї деконструюється наратив про імперії та національні держави як дві протилежні політичні форми. Автор доводить, що обидві форми співіснували і посилювали одна одну. Натомість дослідник пропонує концептуалізувати націю та імперію як предикати, а не суб’єкти — як імперські та національні форми соціяльної уяви, що стосуються проблеми соціяльної відмінности та розмаїття. Якщо для імперського світогляду нереґулярне розмаїття є нормою, навіть коли воно дуже дратує, то національна епістема сприймає будь-яку нереґулярність як проблему. Ця епістемологічна відмінність пояснює історичний занепад імперських утворень і піднесення національних держав у середині ХХ ст. як соціяльну норму в сучасному масовому суспільстві. Сьогодні ми спостерігаємо, як глобалізація сприяє формуванню постнаціонального стану, роблячи національний принцип соціяльної організації застарілим. А це пов’язане не лише з явищем зникання нації, а й із занепадом модерної національної держави і самого принципу державної леґітимности. Спонтанні спроби відновити стару національну державу призводять до сплеску нових ультранаціоналізмів — ексклюзивістських і недемократичних. Російська Федерація була головним гравцем цього глобального процесу, і її аґресія проти України є відчайдушною спробою відповісти на постнаціональні виклики реанімацією старих політичних сценаріїв, а не епістемологічною творчістю. Текст завершується застереженням проти заміни старих гегемоністських структур новими в процесі деколонізації і закликає розглядати нові суспільні моделі, що виходять за рамки національних держав.