Відтворення наукових кадрів вищої кваліфікації в Україні: глобальні та національні виклики

Стаття присвячена проблемі відтворення наукових кадрів вищої кваліфікації у національному та світовому контексті. На базі національної статистики, законодавчих документів та вторинної інформації проаналізовано стан та ефективність підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в наукових установах та закладах вищої освіти на тлі світових тенденцій розвитку докторської освіти. Виявлено системні (характерні) ознаки української моделі, за якими вона відрізняється від існуючих моделей економічно розвинених країн. Зроблено висновок, що в Україні значною мірою збережена радянська система підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, яка характеризується централізованим державним регулюванням та контролем, обмеженими правами науково-освітянських закладів, відсутністю конкуренції програм підготовки, складністю та високою вартістю процедури захисту, що знижує загальний рівень якості підготовки та ефективності системи. Відсутність активного дослідницького середовища внаслідок недостатнього фінансування досліджень і розробок у закладах вищої освіти та науково-дослідних інститутах призводить до низького показника успішного закінчення аспірантури (27 % у закладах вищої освіти і 12 % у наукових інститутах). З’ясовано, що протягом 1993—2018 років спостерігалося стрімке зростання частки нових кандидатів і докторів наук у юридичних, педагогічних та економічних дисциплінах і зниження — у фізико-математичних, хімічних, біологічних, геологічних сільськогосподарських науках. Висунуто припущення, що політика підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації не інтегрована з політикою національних наукових та інноваційних пріоритетів та не відповідає світовим тенденціям.