Можливості лікування хворих на неконтрольовану бронхіальну астму з реактивацією епштейн-барр вірусної інфекції у постковідному періоді

This is the authors' abstract. We don't add key points for this paper.

Резюме. Як до початку пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), так і натепер проблеми неконтрольованої бронхіальної астми (БА) є надзвичайно актуальними. Захворювання на COVID-19 негативно впливає на контроль БА. Часто втрата контролю астми внаслідок перенесеного COVID-19 відбувається з причини вторинних інфекційних ускладнень, в тому числі реактивації хронічної Епштейн-Барр вірусної (Epstein-Barr virus, EBV) інфекції. Мета роботи: розробити схему лікування хворих на неконтрольовану БА з реактивацією Епштейн-Барр вірусної інфекції у постковідному періоді та визначити її ефективність. Матеріали та методи. Проаналізовані клініко-функціональні показники, лабораторні результати та дані комп’ютерної томографії органів грудної клітки (КТ ОГК) в динаміці у 114 хворих (у віці від 18 до 85 років) з постковідним синдромом, які знаходились на лікуванні в клінічних відділеннях Національного інституту фтизіатрії і пульмонології Національної академії медичних наук України (НІФП НАМНУ). Серед них діагноз БА виявлено у 17 пацієнтів. Наявність вірусної інфекції Епштейн-Барр (EBV) визначали методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) слини та зразків з носоглотки. Хворим з реактивацією EBV-інфекції проводили лікування, суть якого полягає у додатковому до базисної терапії БА призначенні: ацикловіру, таблетки, по 400 мг 4 рази на день протягом 20 діб; протефлазіду по 15 крапель за 15-30 хв. до їжі 2 рази на добу протягом 2 міс та місцевої сануючої терапії. Контроль астми до та після лікування визначали за опитувальниками Астма Контроль Тест (АКТ) та Asthma Control Questionnairе (ACQ-7) згідно керівництва GINA-2022. Всім хворим проводилось дослідження функції зовнішнього дихання за даними спірометрії до та після їх лікування. Результати. У 12 із 17 (70,6 %) хворих на БА з постковідним синдромом було виявлено реактивацію хронічної інфекції EBV і проведено їх лікування. Через 20 діб лікування у пацієнтів відзначалося покращення контролю над симптомами БА: АКТ збільшився з (11,4 ± 0,7) балів до (20,8 ± 0,7) балів, ACQ-7 зменшився з (2,6 ± 0,2) балів до (0,9 ± 0,1) балів, р < 0,05. Покращення стану спостерігалося у всіх хворих, а клінічна ефективність лікування відносно контролю над симптомами (мінімально клінічно важлива різниця для показника АКТ – 3 бали, а для ACQ-7 – 0,5 балів) досягнута у 10 (83,3 %) з 12 хворих. Після лікування відбувалося покращення всіх показників спірометрії, а пікова швидкість видиху, об’єм форсованого видиху за 1 секунду та показники прохідності дихальних шляхів великого, середнього та малого калібрів збільшилися з достовірно значимою відмінністю показників. Функціональна ефективність досліджуваної схеми лікування склала 75,0 %. Висновки. Хворим на неконтрольовану БА з реактивацією EBV інфекції у постковідному періоді, у яких контроль симптомів захворювання неможливо досягти стандартними методами, додатково до базисного лікування показане призначення ацикловіру, протефлазиду та місцевої сануючої терапії. Клінічна ефективність запропонованого лікування складає 88,3 %, а функціональна ефективність – 75,0 %.