Досягнення кардіології у вивченні предикторів прогнозування гострої лівошлуночкової та критеріїв наростання тяжкости хронічної серцевої недостатности під час хвороб серця (огляд літератури; результати власних досліджень)

Вступ. У науковій літературі опубліковано мало праць, присвячених прогнозуванню предикторів гострої і хронічної серцевої недостатности (ХСН). Мета. Проаналізувати досягнення кардіології у вивченні предикторів прогнозування гострої лівошлуночкової та критеріїв наростання тяжкости хронічної серцевої недостатности під час серцево-судинних хвороб. Матеріяли й методи. Використано 51 опубліковану працю, наведено результати власних досліджень у галузі прогнозування предикторів гострої лівошлуночкової і критеріїв наростання тяжкости ХСН під час хвороб серця. Результати. У більшости пацієнтів у віддалені терміни після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ) спостерігається збільшення кінцево-діастолічного об’єму (КДО) та кінцево-систолічного об’єму (КСО), які є прогностично несприятливими ознаками. У цих випадках важливе значення має виникнення ремоделювання лівого шлуночка (ЛШ), яке може спровокувати як ІМ, інсульт, так і СН. Предикторами несприятливоїдинаміки серцево-судинних хвороб є: зміни КДО, КСО і фракції викиду (ФВ) ЛШ. Зазначмо, що гіпертрофія лівого шлуночка та діастолічна дисфункція є важливими предикторами серцево-судинних ускладнень і раптової серцевої смерти. Наявна мітральна регургітація збільшує ризик смерти за п’ять років удвічі. На основі проведених досліджень ми вперше у 1991 р. довели, що на початковій стадії СН під час ішемічної хвороби серця провідну роль відіграють чотири патогенетично з’язаних механізми: центральної, регіонарної легеневої гемодинаміки, мікроциркуляції і тканинного обміну з винекненням артеріальної гіпоксемії, венозної гіпероксії, зменшення артеріовенозної різниці крови за киснем та утилізацією кисню тканинами, зни-ження аеробних процесів, що відбуваються в циклі Х. А. Кребса, поповнення дефіциту енергії за рахунок підвищення гліколізу та пентозофосфатного шунта (активности сукцинатдегідрогенези та цитохромоксидази). Висновки. На основі інформації з літератури і результатів власних досліджень як предиктори прогнозування гострої і наростання тяжкости хронічної серцевої недостатности визначено: гострий інфаркт міокарда, нестабільну стенокардію (тяжка форма), стабільну стенокардію 3-4 ФК, аневризму серця, систолічний АТ >180 мм рт. ст. і <100 мм рт. ст., вік 70 років і більше, фібриляцію передсердь, тріпотіння передсердь, шлуночкові екстрасистоли 3-5 градацій, шлуночкову тахікардію за типом «пірует», значне збільшення кін-цево-діастолічного об’єму та кінцево-систолічного об’єму, зменшення фракції викиду лівого шлуночка. Вивчення предикторів наростання тяжкости гострої і критеріїв прогнозування хронічної серцевої недостатности має першочергове значення.